“А чому тільки зараз?” — запитає хтось.

Усе просто: на додачу до побутових клопотів, спричинених існуванням русні, пішло багато часу на ґрунтовне ознайомлення з крутими іграми минулого року. Ігровий 2022 міг видатися комусь бідним, хіба тільки якщо дивитися на ААА-ігри. Насправді ж торік вийшла якась захмарна кількість напрочуд якісних ігор (напевно, найбільше за останніх 3-4 роки), переважна більшість яких незаслужено лишилася без уваги.

Власне, їх було так багато, що цього разу нам довелося відмовитися від звичної 15-ки й визначити бодай 22 гри для гарного рахунку. Та й то сюди не вийшло втиснути всіх, кого хотілося би додати, тож Marvel’s Midnight Suns, OlliOlli World, King Arthur: Knight’s Tale, Norco, Citizen Sleeper, I was a teenage exocolonist, Rogue Legacy 2, Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge (враження), Mario + Rabbids Sparks of Hope і ще з десяток інших проєктів (з якими все одно радимо вам ознайомитися при нагоді, якщо вам до смаку той чи інший жанр) залишилися за бортом.

Отож, 22 найкращі гри 2022 року. Поїхали!

***

Tunic — це гра, що сповнена відкриттів. На перший погляд це простенька миловидна пригоди маленького лисенятка у стилі старих Legend of Zelda. Але з кожним новим дослідженим шматочком світу, з кожною новою механікою, яку вам подають незрозумілою мовою, перед вами поставатиме значно похмуріша історія. Що робить Tunic по-справжньому особливою, так це те, з якою любов’ю розробник Ендрю Шолдайс (ага, гра практично зроблена лише однією людиною, якщо не рахувати підмоги з артом і музикою) робив усе від світу до посібника, який насправді є ключем до розгадки Найбільшої Таємниці.

Проходження Tunic нагадує перший перегляд “Матриці”: от ви наче й дійшли до кінця, але в голові сидить розуміння, що це не все, що насправді там заховано значно більше, ніж ми встигли побачити. І ось крихітні речі, які здавалися просто випадковими елементами декорацій у першу годину, можуть стати важливими підказками для розгадки кульмінаційної головоломки. Власне, завдяки цьому неймовірному ендґейму на шляху до справжньої кінцівки, Tunic упевнено посідає місце поруч із Fez і The Witness як найкращих ігор-головоломок. (стрім)

Tiny Tina’s Wonderlands спершу здається кроком назад, порівняно з Borderlands 3: тут коротша кампанія, менше зброї, слабший ендґейм. Однак поруч із тим помітно, що розробники Borderlands ставили собі за мету не стрибнути вище голови, а… відпочити й відірватися на повну.

Wonderlands — це весела подорож світами, натхненними настільними рольовими іграми з начебто незначними змінами, які насправді непогано так струсонули звичну формулу серії. Втім, змога об’єднати два досить відмінні класи персонажів і цілком новий ігроладний пласт (пересування ігровим полем настілки) все одно не є чільними козирями гри. Чого не скажеш про побічні квести — тут Gearbox перевершили себе й викотили пригоди неймовірної відбитості, які з головою компенсують кволеньку (а наприкінці ще й надміру претензійну) кампанію.

Здавалося би, куди вже далі рухатися студії Traveller’s Tales, яка за 17 років понароблювали Lego-ігор з усіх популярних торговельних марок, та ще й по кілька разів? Утім, Lego Star Wars: The Skywalker Saga таки змогла задерти планку якості на цілком нову висоту. Це водночас і найкраща гра в цьому всесвіті з часів Star Wars: KOTOR 2, і любовний лист до кіноепопеї, де TT з усіх сил намагаються виправити шкоду, завдану новітньою трилогією, і хизування всіма здобутками розробників за ці роки.

Lego Star Wars: The Skywalker Saga — це до болю кумедна й неочікувано автентична гра для кожного, кому небайдужий світ “Зоряних війн”, і всієї його родини. Також вражає те, як Lego Star Wars: The Skywalker Saga наважується бути амбітнішою за всі оті ваші ААА, створивши деталізовані рівні, багатющі контентом відкриті мапи, далекі від шаблону Ubisoft, і найкрутішу бойову систему цього року.

Після успіху Her Story і Telling Lies хтось інший би вже змінив жанр, але Сем Барлоу продовжує перевершувати самого себе й показує іншим розробникам, який потенціал насправді має ігрове “кінце”. Immortality — це чудова головоломка, яка змусить вас перебирати кадри, думаючи, що ви з’їхали з розуму, бо вдивляючись у них, на підсвідомому рівні завжди виникатиме відчуття, що щось тут не так. З’єднуючи людей, об’єкти та інші предмети між відеокліпами (і в прямому, і в переносному сенсі), ви починаєте з різних боків розплутувати таємницю зникнення акторки за допомогою трьох окремих фільмів, які не виходили приблизно за 25 років. І як належить хорошій таємниці, за першим шаром висновків ховається щось більш зловісне, майже надприродне, і чекає, щоб його знайшли.

Тому якщо маєте підписку на Netflix, можете хоч зараз іти й грати в Immortality — вона там є в ігровому розділі. Якщо ж ні, чекайте розпродажів — воно того варте.

Cкільки хто не намагався зробити свій аналог Super Smash Bros., ці спроби здебільшого зазнавали провалу вже на старті, бо за впізнаваними персонажами розробники зазвичай забували про власне ігролад. А от Player First Games і Warner Bros. зуміли створити не тільки платформний файтинг, гідний стояти поруч із хітом Nintendo, але й вирізнити її власну унікальну ідентичність. Тож не дивно, що MultiVersus отримала найуспішніший старт серед файтингів в історії.

Що одразу вразило нас у MultiVersus, так це увага до деталей кожного персонажа. Як і в Nickelodeon All-Star Brawl чи PlayStation All-Stars Battle Royale, розробники цілком могли би просто підкинути купу впізнаваних облич і капіталізувати ностальгію. Проте Player First Games приділили чимало часу й сил, щоби кожен персонаж мав свої особливості ґеймплею і був максимально автентичним. Також було приємно почути улюблених акторів, які повернулися до своїх знакових ролей. Звісно, мова передусім про Кевіна Конроя, для якого це була передостання “бетменівська” робота, а ще ж тут є Джон Ді Маджіо, Тара Стронг і Мейсі Вільямс.

Так, хтось може зауважити, що MultiVersus не вдалося втриматися на хвилі успіху, хоча це було очікувано — не може гра нішевого жанру вічно мати понад 20 млн онлайну, само собою що буде падіння. Але як себе покаже гра в 2023 — це вже геть інше питання. (враження)

Warhammer 40,000 минулого року отримав цілком притомну тактичну стратегію Chaosgate – Daemonhunters, проте справжній тріумф цього сетингу стався наприкінці року. Darktide — станом на сьогодні найавтентичніше втілення Warhammer 40К, особливо його брудної сторони. Ми граємо за колишнього зека, який винищуватиме нескінченні орди сил Хаосу в місті-вулику Терціумі, щоби зарейдити конвої з боєприпасами, почистити каналізацію, або полагодити wi-fi Бога-Імператора.

“Але це ж було вже!” — скаже добродій(ка) із 1492 годинами у Vermintide. Ну, по-перше, аудиторії фентезійної й футуристичної “Вахи” практично не перетинаються. А по-друге, Darktide на кілька голів вища і як шутер, і як слешер. До того ж, місцями з неабиякими горорними елементами, адже відмінна художня робота, гнітюча атмосфера нетрів-нутрощів Терціума і ота трепетна мить “за хвилину до навали єретиків” здатні викликати досить яскраві емоції. А як же Darktide звучить у розпалі бою! Уххх! Це просто взірцевий саундтрек для W40K.

Kirby and the Forgotten Land з’явилася цього року, щоб завоювати серця гравців у всьому світі завдяки блискучому креативному дизайну рівнів, новим дивним здібностям і… постапокаліптичній меланхолії, як у NieR: Automata. А позаяк у 2022 рік спільнота святкувала 30-ту річницю Кірбі, то HAL Laboratory нарешті подарували гравцям повністю тривимірну пригоду, з масштабними локаціями й уже оспіваним у численних мемах (і в наших наліпках для підписників на Buy me a coffee) режимом ковтання, який ви не скоро забудете.

Утім, при всій своїй миловидності, простоті й “сімейності” Kirby and the Forgotten Land розповідає набагато серйознішу історію, ніж можна було очікувати. Те, що починається, як легковажні блукання рожевого булька зарослим мохом мегаполісом, поступово розширюється до науково-фантастичної епопеї про експерименти над тваринами й альтернативні всесвіти. До слова, кінцівки там ще крезанутіші, проте такий стилістичний контраст дивним чином не руйнує сприйняття гри як милої сімейної забави, а радше навпаки. (огляд)

Двічі в одну річку й так складно ввійти, а в рік, коли водночас релізнулися блискучі The Case of the Golden Idol, Mothmen 1966, Citizen Sleeper і до всирачки атмосферна Norco, тим більше. Утім, Return to Monkey Island стала не зістриганням грошей із чужої ностальгії, а справді якісною грою з биркою “Зараз уже так не роблять”.

Оригінальна The Secret of Monkey Island і її продовження є справжньою класикою квестів, і хоча якість серіалу помітно знизилася з наступними частинами, Return to Monkey Island цілковито виправдовує свою назву — це повернення не лише на однойменний острів, а й повернення хвацьких і веселих витівок Ґайбраша Тріпвуда. .

Рон Ґілберт шпарить, неначе востаннє — розсипає дотепи направо й наліво, набиває гру купою відсилок до попередніх частин (хоча історія цілком нормально сприймається без знайомства з ними) і пропонує нам одні з найкращих моментів у всьому жанрі. Тому так, якщо ваші рученятка ніколи не торкалися класичних квестів, але дуже кортить, то можете сміливо починати з Return to Monkey Island.

Одна з найатмосферніших новинок року — водночас і детектив, і головоломка, і медитативна гра про догляд за рослинами. Strange Horticulture перенесе вас у маленьку темну флористичну крамничку — зауважте, не квітковий магазин! — де нескінченна низка зловісних незнайомців потребує різних трав і грибів. Для прикрашання дому, для лікування головного болю, для вбивства тощо.

Strange Horticulture — певною мірою навіть не стільки головоломка, скільки захопливе дослідження нашої взаємодії з живим світом. Ця гра має капець який сильний вайб, і нею найкраще насолоджуватися похмурим вечором, коли саме час робити темні справи (поливати вазонки й гладити кота). Будь ласка, зіграйте в Strange Horticulture — вона неймовірна.

Поки Obsidian працює над трьома великими рольовими іграми (і ще кидає ласий погляд на Fallout: New Vegas 2), Джош Соєр плюнув на всіх і зробив “Ім’я троянди” у формі відеогри. Як і легендарний роман Умберто Еко, Pentiment довго запрягає, а потім несеться учвал, не відпускаючи ні на мить, жонглюючи побутовими жартиками, пасторальною легкістю й роздумами про роль релігії в житті суспільства. І все це подано у вигляді стилізації під середньовічні рукописні й розмальовані книги.

Pentiment аж струменить любов’ю розробників, що помітно не лише в численних візуальних чи ґеймплейних дрібницях. Навіть побутові дрібниці типу обідніх гостювань, ночівлі чи “ритуальне” спілкування з колегами під час виконання спільних справ сприймаються не як щось рутинне. Бо у ролі детектива-самоука нам доведеться ділити хліб і з друзями, і з ворогами, і з феодалами, і з біднотою. Власне, зображення одної великої спільноти, яка змінюється з часом,  — одне з найбільших досягнень гри.

Vampire Survivors — небезпечна гра. Щойно ви її запустите, зненацька звідкись вискочить King Crimson і витре кілька годин вашого життя. Тримайтеся від неї подалі. Вона прекрасна.

Vampire Survivors — оманливо проста гра. Ваша мета: вижити протягом 30 хвилин, поки на вас кидаються орди ворогів. Для цього розробники автоматизували все, що тільки можна, тож вам лишається тільки одне, найважливіше — приймати рішення. Піксельна графіка і легка для сприйняття стартова умова приховують за собою складну багаторівневу систему модернізацій зброї, якf впливатиме на ваше планування руху й багато інших чинників. А в кінці залишається тільки смерть… яка дасть можливість розблокувати нових персонажів, зброю, реліквії тощо. І тоді почнеться зачароване коло під назвою “ще один забіг, і все”.

Vampire Survivors — це одна з найкрутіших історій ігрового успіху останніх років і справжній феномен, який блискавично взялися клонувати. Втім, це одна з тих шикарних ідей, які не вийде повторити вдруге.

У 2022 році Gran Turismo 7 пережила неабияку подорож. Під час запуску було відчуття, що після обрізаного спін-оффу Gran Turismo Sport ми нарешті повернулися до звичного нам бенкету із купою режимів і великим гаражем ретельно відтворених автомобілів. Однак за цією радістю послідувало розчарування її безжальною економікою, якій не було місця в грі за 70$ — і це неприємне усвідомлення заплямувало знаменний рік для серії.

Тим не менш, Gran Turismo 7 пройшла повне коло. Розробники дослухалися до критики, пішли назустріч спільноті, і на фіналі World Series 2022 ми побачили, що Gran Turismo 7 повертає собі корону наразі найкращого автосимулятора, де є місце і ентузіастам, і новачкам, які тільки планують сісти за справжнє кермо. А завдяки потенціалу підтримки PS VR2 і передового штучного інтелекту завдяки Project Sophy, найкращі роки Gran Turismo 7 цілком можуть бути попереду. (огляд)

А оця штука запопала (не тільки) нас зненацька. От серйозно, хто би подумав навіть улітку, що в 2022 вийде карткова гра, яка зможе не загнутися через тиждень, а стати успішною?

Як виявилося, може. Але тільки якщо до справи береться людина, яка свого часу керувала розвитком Hearthstone, поріг входу десь на рівні моря (що ніяк не занижує стелю майстерності), а матчі тривають три хвилини. Це і є Marvel Snap — стрімка й захоплива, де кожна нова карта на полі може переламати хід матчу. Ви створюєте колоду з 12 карт і використовуєте її в боях, які розгортаються на трьох локаціях і тривають шість ходів; Перемагає той, хто контролює більшість зон після шести хвилин (але так довго матчі майже ніколи не тривають).

Marvel Snap досягає успіху завдяки своїй простоті без жодної шкоди для тактичної глибини, яка є основою таких ігор, як Hearthstone і Magic: The Gathering. Звісно, невідомо, як вона покаже себе поруч із ними на довшій дистанції, але поки що Marvel Snap упевнено завойовує нових гравців, виправдовуючи першу частину своєї назви, бо поява такої гри в наш час — уже саме по собі диво.

Коли цю гру почали характеризувати як “Dark Souls від світу ритм-ігор”, це могло здатися перебільшенням. Охохо, аж ніяк. Від стилізованого інтро до неочевидних пошуків ігроладних функцій, від багатющого лору про тромбони, бабуїнів, хот-доги й какашки до абсолютно безжалісного секретного боса Trombone Champ виправдовує цей народний титул.

А самі духовики (не лише тромбоністи) кажуть, що це максимально автентична ритм-гра, яка при всій своїй простоті передає тонкощі (і БІЛЬ!!!) від гри на цьому інструменті. До всього, Trombone Champ — це одна з тих рідкісних ігор, де навіть невдачі напрочуд потішні. Можливо, весь секрет у звучанні самого тромбона. Але так, граєте ви самі чи з кимось, кожна пропущена нота тут не пригнічує, а навпаки смішить.

До речі, у Trombone Champ варто пограти з кимось бодай тому, щоби нормально роздивитися, яке ж максимальне божевілля коїться на задниках, бо під час гри ви фокусуєтеся на нотах і не бачите всіх отих коней, янголів, багетів, бабуїнів та іншого чортовиння, яке з’являється в такт музиці.

Stray підкорила світ з блискавичною швидкістю. Воно й не дивно, бо попри величезну кількість котів в іграх, пограти за пухнастиків нам практично ніколи не дають. Тому BlueTwelve Studio вже тільки коротким показом своєї гри (ми кілька років знали тільки, що це гра про кота з рюкзачком, і все) викликали небувалий ажіотаж. Бо будьмо, чесними — людям був потрібен лише кіт. Місто, де лишилися тільки роботи, сміття й пухкальця-мутанти, — це так, усього лише майданчик для котячих розваг, де можна дерти меблі, перекидати банки з фарбою й насолоджуватися іншими простими речами.

Те, як Stray передає рухи й поведінку звичайного домашнього кота, викликає справжню радість, а дряпання на килимках, збивання речей зі столів і втрата нормального контролю через пакет на голові непомітно переплітаються з неочікувано приємною історією Stray. Кожна мить, яку ви проводите з котиком, змушує вас оцінити ретельну працю розробників, які втілили його в життя. Тому можна скільки-завгодно казати, що ґеймплейно Stray зірок із неба не хапає (якщо взагалі не переоцінена), але факт залишається фактом: Stray — це одна з тих ігор, завдяки яким ми запам’ятали 2022 рік. (огляд)

Pokemon Sword/Shield i Scarlet/Violet наочно показали, що Nintendo з Game Freak можуть не просто зберігати усталену ігрову формулу, а ще й забивати на графіку, оптимізацію, тестування тощо — і серія все одно битиме рекорди продажів. Утім, десь у японських лісах раптово повиздихувало багато всілякої живності, бо Game Freak подарували спільноті Pokemon Legends: Arceus — розповідь про ранню еру улюбленого багатьма світу, де люди тільки вчаться співпрацювати з покемонами.

Зберігши більшість базових механік, Pokemon Legends: Arceus робить ставку на дослідженні, де зустріч із покемонами вперше може бути справді страшною й небезпечною. Ба більше, тепер покемонів дійсно треба ловити! Тепер вам не просто треба знайти їхню зону проживання, а пильно стежити за поведінкою кожного виду й придумати, як підкрастися до них якнайближче, щоби влучно метнути покебол. Множимо це на все видове розмаїття й кілька різних ареалів — і отримуємо справжній рай для віртуальних натуралістів. І як не дивно, саме такого переосмислення відкритого світу й самої концепції збору всіх покемонів хотіли мільйони шанувальників цієї серії. (стрім)

У Modern Warfare 2 студія Infinity Ward накреслила майбутнє для всієї франшизи Call of Duty. Новий ігровий рушій ще тісніше об’єднує основну добірку розваг із цілком самостійною Warzone 2, а сама Modern Warfare 2 зрештою отримала покращену систему пересування з “вагомішими” рухами, глибшу кастомізацію зброї й більш продуману балістику куль. Тож Call of Duty стала трішки повільнішою й, ем, тактичнішою чи що — утім, звичний для серії хаос на мапі нікуди не подівся, з чітким дизайном мап і темпом боївки, ідеальними для блискавичних перестрілок. 

Звісно, на додачу до всіх технологічних змін хотілося б також, щоб і кампанія зробила крок уперед, а не була п’яним караоке-переспівом набагато кращої кампанії 10-річної давнини. Утім, навіть без цього Modern Warfare 2 — це чудовий FPS і фантастична основа для майбутнього серії (хто б не нею не володів ;)). (огляд)

Існує думка, що Splatoon спокійно рухається собі на круїз-контролі, відтоді як перша гра серії стала приємною несподіванкою для Nintendo під час темної, фінансово нестабільної ери Wii U. Так, це правда, що Splatoon 3 дуже нагадує Splatoon 2, який сам по собі був доволі незначним вдосконаленням ідей оригіналу.

Основу гри все так само складає боротьба підлітків-мутантів-кальмарів за перевагу на мапі, яку вони активно обмазують кольорами своєї команди, стріляючи фарбою з цілком звичних архетипів зброї. І хоча більшість нововведень бойової системи може залишитися непомітною для широкого загалу (але неймовірно ефективною в руках затятих підкорювачів мультиплеєра), Splatoon 3 показує, що обливати ворогів фарбою досі весело не лише тому, що в такому шутерному форматі гра досі не має притомних конкурентів.

Тож зі збереженням ігроладних основ, розробники змусили Splatoon 3 розростатися в ширину. Оновлення кооперативного режиму Horde Salmon Run і новинки в особі тристоронніх Turf Wars для багатьох гравців було б цілком достатньо, але розробники підігнали ще й масштабну однокористувацьку кампанію, яка привернула до серії Splatoon цілком нової аудиторії, байдужої до звичних мультиплеєрних шутерів.

Після Babylon’s Fall, офіційно найгірш оціненої 2022 року, виникали побоювання, що це може бути не разовий промах Platinum Games, яких підкупили Square Enix, а продовження занепаду колись одного з найкращих розробників екшенів. Але потім вийшла Bayonetta 3, і можна було зітхнути з полегшенням.

8 років чекань не минули марно. Де друга частина просто йшла второваною дорогою (бо навіщо лагодити те, що не зламане, правда?), Bayonetta 3 виводить і без того крутезну боївку на новий рівень завдяки поповненню арсеналу, свіженьким бойовим стилям, новій системі демонічних рабів-саммонів тощо. І в кампанії розробники відривалися на повну: на додачу до звичних перебіжок від арени до арени Bayonetta 3 пропонує ще й акробатичні елементи, хвацькі секретні місії, рівні з купою таємних закутків для дослідження, ритм-ігри прямо посеред битви з босами і навіть стелс-місії (реалізовано все добре, не переймайтеся). 

Коротше, прикро, що медійка гри була зіпсована брехливим скандалом, прикро, що Bayonetta 3 мусить вгамовувати свої амбіції під залізо Switch, але у всьому іншому *прицмокування шефа*. (огляд)

Що станеться, якщо змішати карколомний ранер, платформер, шутер, вирвиочну естетику, карткову систему й візуальний роман? Ви отримаєте Neon White — гру, де окремі рівні можна пройти за кілька секунд, але провести там можна кілька годин (не тому, що застрягли, а в намаганнях покращити свій результат). 

І якимось чином Neon White вдається впихнути поміж 90 таких рівнів напрочуд багато балачок персонажів. До честі розробників, історія про померлого найманого вбивцю і його пригоди на тому світі вийшла неочікувано потішною й душевною. Втім, якщо вам не до смаку читати слова, а просто хочеться робити стриб-скік з винищуванням демонів, то всі сюжетні штуки можна блискавично проскіпати… і ви нічого не втратите в своєму сприйнятті Neon White! 

Важко точно визначити, чим направді є Neon White і чому вона працює так добре, як працює, але якщо ви шукали щось свіже, яскраве й швидке, а не чергову гру на 50+ годин вашого життя, то зробіть собі послугу й вхопіть при нагоді Neon White.

God of War Ragnarök при всьому своєму збільшенні масштабу, насиченості й бюджету в ключових аспектах усе ж не змогла дотягнути до попередньої гри, залишаючись досить “формульним” сиквелом. Утім, є в ній речі, які все ж вивищують її і над попередницею, і над багатьма іншими конкурентами.

По-перше, цей крутезний підхід до побічного контенту, де ми не лише знаходимо нову й важливу пригоду, а й помітно змінюємо сам світ довкола нас… заодно відкриваючи для себе ще кілька пригод. У попередній грі це втілювало лише Озеро Дев’яти, центральна локація гри, тоді як God of War Ragnarök має таких змін набагато більше.

По-друге, буквально найкращий на сьогодні набір налаштувань, який не має аналогів і просто мусить стати стандартом для всіх пригодницьких ігор. God of War Ragnarök втілює поняття “налаштування доступності” не лише як набір функцій для людей з певними вадами, обмеженнями чи фізіологічними особливостями — там банально є все, що може впливати на ігролад і враження користувача.Наприклад, вам дозволяють налаштувати проміжок часу, за який НІП-напарник дасть вам підказку під час проходження головоломок. І так тут абсолютно з усім, бо Sony Santa Monica хотіли дати всім без винятку гравцям зробити Ragnarök зручним для себе. Власне, як і повинно бути. (стрім)

“Гра року” — поняття, яке, як не дивно, не обмежується власне грою. Це і всі новини й обговорення довкола неї, і весь фанатський контент, і місце в інформаційному полі конкретного року. А щоби все це було, гра має давати для цього поживу й простір, бути не тільки якісною розвагою, а соціальним феноменом, найпомітнішою і найзнаковішою новинкою. Це як чиряк на носі співрозмовника — куди не відводь очі, ця штука все одно потрапить у твоє поле зору. Це знаковий проєкт, який є відображенням усього ігрового року.

Ні для кого не секрет, що в 2022 році такою грою була Elden Ring. Причому абсолютно безальтернативно, коли виявилося, що Starfield i Hogwarts Legacy не вийдуть до кінця року. Бо тільки ці дві гри могли би стати достатньо вагомим явищем. Тож уже десь у червні все стало зрозумілим, і коли хтось називає Грою року (саме так, без прикметників) не Elden Ring — це дешевий популізм або самообман.

Elden Ring — це монументальна штука. Хто грав, той розуміє, про що мова. Хто не грав — зробіть це за першої нагоди. Сподобається вона вам чи ні, це твір, з яким усе одно варто ознайомитися. От, власне, і все, додати тут нічого. (стрім)

А от найкращу гру року цьогоріч визначити нам не вдалося. Знову ж таки, через неймовірну насиченість різноплановими проєктами, які хоч і тішать-дивують-вражають, усе ж не є цілісною подорожжю, діалогом розробників із гравцем, чи творчим досягненням, яке не просто встановлює нову планку якості для свого жанру, а й слугує кроком уперед для ігротворення в цілому.

Однак із такою величезною добіркою крутих штук у цьому абсолютно нема проблеми.